Тепер про дороги. Про буквальні шляхи і про ті, що з ледь прохожених вливаються в широкі магістралі життя.
З дорогами варто бути обережним, завжди звірятися з біологічним, точніше психофізичним компасом, що б не вели вони тебе по колу, щоб змінювався ландшафт, погода, пори року.

В мене були дороги, приємні мені. Навіювали спогади, миті. Ті що були в минулому події і сцени, однак лишилися тільки дороги. Я проїжджав їх на самоті безліч раз, я поринав у спогади, я гнівався, я молився, я просив пробачення на них сам у себе і в інших, я плакав, посміхався, прощав і прощався. А зрештою? Я був на дорозі, яка вела мене в минуле. В те минуле, де мене не має, де не має знайомих мені людей бо вони як і я вже інші. Я ставав примарою, привидом на дорозі, що зв’язувала мене лише почуттями і відчуттями, з емоціями. Іншого і не побачив би ніколи.

Одного дня, я схилив голову перед цими шляхами, я подякував їм і на одному перехресті, саме там де зазвичай рухався по прямій, я скерував авто в інший бік і переді мною постав новий пейзаж. Це була нова та необкатана мною дорога. Я все ще був на ній на самоті, але попутники завжди можуть трапитись.

Людина завжди лишиться людиною, з повним комплектом своїх «мух» в голові, з прагненням відчувати приємне, з насолодою до комфорту. Та не можна віддаватися миттям ейфорії, не можливо перескочити відразу з однієї на іншу, бо до кожного виду задоволення веде тяжкий шлях. І чим він важчий тим і насолода від перемоги буде яскравіша та триваліша.

 Не можна забувати про життя в теперішньому, в усвідомленні, минуле варто поважати, дякувати йому за всі уроки, за здобутий досвід, але не жити ним. Як би воно тебе не кликало, не провокувало, а таке буде. Знайома постать, номер автівки, ім’я, прізвище, по-батькові, адреси, місця, зачіски, аромати, очі, посмішки і ще безліч, безліч всього. Все це в секунду зможе вирвати тебе з теперішнього стану усвідомленості перевести на роботу пам’яті, а далі закрутиться маховик емоцій. Страшне те, що серед їх арсеналу, найпідступніша та, яка ховається за іншими. Це емоція глибокого жалю, смутку, розпачу і відчаю одночасно. Навіть назви для неї не маю. Емоція, що веде до підсвідомого розуміння, минулого змінити не можна, помилки не виправиш, радість і миті щастя не відтвориш. Бачити, тільки розуміння цього і споглядання дасть змогу вирватись. Повернутись. В іншому випадку, є шанс потрапити на стару дорогу, яка веде лише по колу.

Варто пам’ятати! Якщо ти захоплюєшся тільки краєвидом при сході Сонечка, і щоранку піднімаєшся в гору проторованою дорогою, то маєш шанс, що на іншому боці схилу, маючи волю і стійке бажання, витримавши спокусу повернути назад, ти зустрінеш красу вечірнього заходу і можливо проведеш магічну місячну ніч. Це будуть інші відчуття, і з тієї сторони гори ти побачиш інші вершини, вищі, крутіші, і прислухавшись почуєш їх поклик.

@Барвінок.

• < Назад
• Вперёд >