Козаки-характерники

На Україні протягом століть живуть легенди про славних козаків. Існує безліч оповідань про козаків-воїнів, які мали надзвичайні здібності та які відрізнялись від інших воїнів особливим бойовим мистецтвом. Їх називали характерниками.

Хто ж такі козаки - характерники? Це особлива гілка, своєрідна каста українського козацтва. Характерники-це воїни, наділені надзвичайними, і навіть, надприродними можливостями. Вчені доводять, що пояснення слова «характерник» слід шукати в санскриті – давньоарійській мові.

«Хара» в перекладі з санскриту означає «Божа снага». «Снага»-енергія. Власне та енергія, якою вміли користуватися козаки-характерники.

«Характерник» може розшифровуватись як «той, що володіє центром хара». Звідси і термін «хара-кірі» - випускання життєвої енергії через центр «хара» до « ірі» ( т.зв. «Ірію» - славянського Раю). Звідси виникає і слово «знахар» - той, хто знає «хару», з відновлення якої повинно починатись будь-яке лікування.
Українські характерники багато чим схожі з японськими «ніндзя»( каста японських воїнів, обізнаних у використанні не тільки фізичних, але й психічних техніках ведіння бою).

Неодмінною ознакою козака- характерника є так званий «оселедець»-пасмо волосся, яке росте з маківки голови.

Ще древні арійські воїни мали «чупер», косу-що означало приналежність до касти воїнів - кштаріїв. Ця особлива зачіска зустрічалась завжди там, де побували арії. Зачіску у вигляді «оселедця» мали древні вірмени, осетинці, скандинави, вікінги, кельти західної Європи. Пасмо волосся видно на зображенні хетського воїна з гробниці фараона Хоремхеба, що правив у Єгипті 3400 років тому. «Оселедці» носили на голові представники різних релігійних груп Індії. 

Декотрі історики наголошують на тому, що коріння українських козаків-характерників слід шукати в давньоарійській культурі. Адже, на території сучасної України в давнину жили індоарійські племена, частина яких у другому тисячолітті вирушила до Індії, а частина залишилась, взявши участь в етногенезі балтійських та слов’янських народів.

Каста воїнів-характерників була відома і за часів Київської Русі, і після Хрещення. Історики в своїх дослідженнях доводять, що українські козаки –характерники - нащадки волхвів, носіїв древніх ведичних знань. Відомо,що в народі характерників називали голдівниками ( «голдувати» –чародіяти), заморочниками ( вміли напускати «морок»- туман, сон), знахарями та чародіями. Різниця була в напрямку діяльності козака – характерника, його майстерності.

Існувала думка про те, що жінкам не було місця серед характерників. Але це не так. Ще в часи Київської Русі жінок- характерниць називали «полениці». Відомий факт про те, що в охороні Великого князя київського Святослава Хороброго були жінки-полениці, характерниці. В бойовому мистецтві вони не поступалися чоловікам. Також вони були носительками таємних знань, які були недосяжні для простих воїнів- русичів.

Характерники були як воїнами, так і віщунами, цілителями. Враховуючи індо-арійське походження слов’ян, можна говорити про приналежність характерників до окремої касти( «стану»). Свої знання вони передавали з роду в рід. Іноді знання переходили до учнів, які виявляли здібності та змогу перейняти багатий досвід характерників. Нерідко це були жінки.

Характерники жили в поєднанні з природою, вчились розуміти Всесвіт, розвивали свій Дух. На сході такі люди мали титул «Ботхісатва». На Україні- «крир».

Про істинних козаків-характерників як при житті, так і після ходили чутки та легенди. В козацькому війську характерники складали козацьку старшину. Атамани - характерники могли передбачати результат бою, могли бачити те, що відбувалося на відстані ( в таборі ворога, на далеких шляхах ) за допомогою дзеркал, які носили назву «верцала, верцадла».

Найбільш яскравою особливістю характерників була їхня невразливість та недосяжність для куль та шабель. З давніх часів в українського народу була віра в заговірне молитовне слово, яким можна відвести лихо та біду, зберегти здоров’я та життя людини.

Відомо, що характерники замовляли кулі, стріли та шаблі , щоб вони «йшли до Матері-Землі, до чистого поля, щоб ножі булатні та шаблі гострі, сокири та стріли були смирними, не робили шкоди воїнам. Щоб тіло було міцніше білого каменю, а одежа – міцніше панциря та кольчуги, та щоб від кам’яної одежі тої і куля, і шабля відскакували як молот від ковадла, щоб залізо та сталь вертілися як жорна у млина, але тіла не торкалися.»

У індоєвропейських народів існує древній культ вовка. Покровителем вовків у слов’ян був св.Єгорій ( Георгій, Григорій), який замінив собою в божественному пантеоні Перуна. В язичницькі часи Перуна зображали в оточенні двох вовків - хортів («хорт»- пес).

Від слова «хорт» походить і назва о.Хортиця, колиски запорізького козацтва. Саме до цього острова принесло дніпровськими водами ідола Перуна, поваленого в Києві.( ця подія відображена в «Повести временных Лет».)

Козаки-характерники вміли перевтілюватися в різних тварин та птахів. У вовка вміли перетворюватися, як говорить « Слово о полку Игореве», древньоруський князь Вячеслав Полоцький, князь Ігор під час втечі з половецького полону.

Виходячи з численних легенд, можна сказати, що характерникам була відома левітація, телекінез, телепатія, сугестія - всі ті явища, які досліджують сучасні інститути парапсихології.

Потрібно згадати славнозвісні козацькі танці - козачок, метелицю, гопак. Порівнюючи рухи в танці гопака з рухами китайського бійця ушу, вчені прийшли до висновку, що для того, щоб виконати гопак, потрібно ще дечого, що виходить за рамки китайської гімнастики. Українські козацькі танці - це результат розвитку фізичної та психічної бойової підготовки українських воїнів.

Також необхідно казати про т.зв. «пластунів». Пластунами називали стрільців- розвідників у козацькому війську. На Запорізькій Січі вони створювали окремий Пластунський курінь.

Окрім Запорізької Січі, центри характерництва в різні історичні часи існували на Мігійському острові на р. Південний Буг ( Миколаївська область ), в Карпатах , на Поділлі в Медоборах, на Волині, Чернігівщині, Черкащині. В 1775 р. війська Катерини II розігнали Запорізьку Січ. Частина козаків, яку очолювали характерники, пішли за Дунай до Турції та заснували Задунайську Січ (територія сучасної Румунії).
Всім відомі славні імена Івана Сірка, Григорія Сагайдачного, Семена Палія, Мамая, Івана Золотаренка.
Козаки- характерники сповідували давню сакральну українську культуру та були посвячені у таємні знання про людину, природу і Всесвіт. Всі свої знання вони спрямовували не на досягнення своїх особистих інтересів та збагачення, а на збереження свободи, гідності та незалежності своєї землі, свого народу. Адже тільки сильні Духом спроможні оволодіти, зберегти та пронести через тисячоліття знання своїх предків.
Адже в перекладі «козак»- це «той, хто охороняє, той хто вільний та незалежний»…

Любовь возносит к Небесам,
Преображая Дух и Тело,
И Ты летишь по небу Сам,
От Бога оттолкнувшись Смело,

Твой Разум Чист,
И Мысль Светла,
Растет ступень Преодоленья,
Ты поднимаешся Любя,
Ты Бога Стал Отображеньем!

 

Сила Слова